Порцеляновий досвіток звикає зболіло
До скловидного тіла спітнілих жагою вікОн,
Просочившись у шпарку посерпня, несміло,
Розчинившись чуттям, перевтілившись в сон.
Наче був, наче є, лиш надщерблений... тане в минанні,
Запечалено скиглить, ідучи по гострій стерні
Серпень скошених збігів, торуючи Осені - панні
Шлях спокути, якій не минути сльоти.