У льодовім огромі самоти
душа холодна, втомлена і чиста,
на денці долі хоче віднайти
минулих днів розсипане намисто.
Не щедре небо на щасливі дні,
хоча жертовник димом оповитий,-
і зводить серце мури кам’яні,
сполохано ховається від світу.
Отак життя дещиця промине,
допоки доля всі химерні мрії
за карк ухопить, владно трусоне
і знову кине в буднів чорториї.