Я так хочу тебе зламати,
Мов ляльку, стару і набридшу,
Як старі фотографії рвати,
Всіх майбутніх, тим паче колишніх.
Де ти взявся такий особливий,
На мій понівЕчений розум?
Мій задум, що вже є хворобливий,
Віддається болючим психозом.
Я не сплю вже десь третій день,
І реалії, мов міражі,
Мене роздирає міґрень,
Сиджу от в своїм бліндажі.
І чекаю якоїсь навали,
Нехай пулі, нехай штики,
Повелась якщо вже зухвало,
Нехай рвуть мене на шматки.
Може тодІ вже, прийде спокій,
І забудеться то як сон,
І у дівчинці темноокій,
Помре той закоханий слон.