Ми на грішній землі по коліна
в болоті -
Тисне чоботом влада
хребти...
Щоб не схожі були
безхребетній істоті -
Будем ввічливо з ними на "ти".
Не зігнули наш рід ні морози
Сибіру,
Ні голодні тридцяті роки...
Ще й донині Любов, і Надію і
Віру
Носять в серці людської ріки.
ШвидкіснУ збудували дорогу
до раю
Жменя підлих пихатих іуд...
Я в зруйновані душі людські
зазираю -
Стогне, гине затоптаний люд.
Покружляли птахИ у дворі біля
хати,
Покружляли, та й в небо
знялись...
Ми, на жаль, як вони - ще не
вмієм літати,
Але спробуєм, мабуть, колись.