Було в нас все: і сум, і щастя,
Й розмови довгі, дивлячись в лице.
Але про саме головне – мовчали,
А може, й зовсім і не думали про це.
Нас розділила днів неспішна течия –
Спочатку, як струмок, а потім – річка-спокій…
Та все ж мене не покидало відчуття
Що ненадовго це, не назавжди, допоки…
Та з часом берег счез, уніс мою надію,
Й тебе нема, в душі вогонь вже згас,
І тільки, мабуть, я одна іще не вірю,
Що то життя навіковіч розвело нас.
*********************************************
Бывало все: и счастье, и печали,
и разговоры длинные вдвоем.
Но мы о самом главном промолчали,
а может, и не думали о нем.
Нас разделило смутных дней теченье -
сперва ручей, потом, глядишь, река...
Но долго оставалось ощущенье:
не навсегда, ненадолго, пока...
Давно исчез, уплыл далекий берег,
и нет тебя, и свет в душе погас,
и только я одна еще не верю,
что жизнь навечно разлучила нас.