Коли вітер нахабно
моїм знову грався волоссям,
Коли тишею й часом
календар відривав свій листок,
Я сліпою дивилась
Як комусь було добре разом...
Ти в мені відбирав
Що і так було тяжко далось.
В захолустях душі
знову бродить невтомна туга,
Забирає надію
і жменю останніх бажань.
Тільки б віра не зникла
Що колись мені будеш другом,
Та я маю пройти
Сто доріг, тисячі покаянь.
Хтось закличе мені
Гіркувато-солодким закляттям
Твої очі, твій стан
І завітні кохані слова.
Тільки ти пам"ятай,
Що з тобою й лихе
Було щастям
І що я все ж, нажаль,
І сама залишаюсь жива.