Ні, не горить моя душа,а тліє
І сивий попіл поховав вогонь,
Та в глибині десь жевріє надія,
Як вогник в чаші стулених долонь,
Останньою вона згасає...Боже!
Замкни мені вуста,хай не кричать,
Не скаженіють з розпачу і болю,
У час гіркий не проклинають долю,
нехай мовчать,мовчать,мовчать мовчать...мовчать...
Прости мені цей спалах непокори,
Я гину,я ламаюсь без опори,
Тебе не кличу:"Боже,поможи!"
Хоча земне набридло існування,
Переповзання мляве з дня у день,
З життя у небуття переповзання...
Лишень згадаю-я ніщо у світі
І руки вгору,як до сонця віти
Здіймаю-чую голос Твій;
Ти не забудеш-я Твоя дитина,
Не відштовхнеш,не зрадиш ні на мить,
Почуєш голос,що до Тебе лине
І зрозумієш,як душа болить...