Сидять коти мої в зажурі,
Їх не хвилює листопад,
Бо вже не кличуть більше Мури
Кохатися в весняний сад.
Сидять, сердешні, на осонні
Старі й надуті, мов діди.
В печальних дум своїх в полоні –
Пригадують свої труди.
Як ніч на клапті роздирали
Нестямним криком – бо інстинкт.
На всю округу сповіщали:
Продовжуєм кошачий рід!!!
Сидять коти, такі ледачі…
Ось тільки хай весна прийде
І зразу молодеча вдача
Знов на моїх котів зійде.