(Перевод стиха Лины Костенко)
Старая крепость с косыми бойницами –
Каменный череп рыцарских веков -
Где феодалы с бронзовыми лицами
Жили, укрывшись шкурами лесов.
Стоит она, раскопками разъятрена,
насквозь в провалах затаённых врат,
дождями смыта, выкрышена ядрами,
не раз, не два бралась кольцом осад.
Монгольских стрел разбойных траектория,
печальной кобзы, горестной струна,
мечи и шлемы,- всё это история.
А эта, пулями побитая стена,-
Чей сон, чей сын отстреливался, падал?
Чья жизнь оборвалась - и нет!
И только верб зелёным водопадом
старая крепость обнимает след.
Цветёт спорыш. Соцветия пурпурные.
Идут века. Пчела сбирает мёд.
О, сколько здесь следов и все кровавые
за все века на каждый миллиметр!
Кто славен был, тот, может, и забытый.
Земля Отчизны, расцветай, живи!
И вот он в чём, геройством тем добытый -
квадратный корень цвета и травы.
Ліна Костенко:
Стара фортеця з косими бійницями –
камінний череп рицарських часів –
тут феодали з бронзовими лицями
жили, укриті шкурами лісів.
Вона стоїть, розкопками роз’ятрена
Уся в провалах потаємних брам,
Дощами змита, викришена ядрами,
не раз, не два узята на таран.
Монгольських стріл розлога траєкторія,
Сумної кобзи болісна струна,
Мечі, шоломи,- добре, це історія.
А ця побита кулями стіна,-
Чий сон, чий син одстрілювався, падав?
Чиє життя урвалось - і нема!
І тільки верб зеленим водоспадом
Стара фортеця пам'ять обніма.
Цвіте спориш. І квіти пурпурові.
Ідуть віки. Бджола збирає мед.
О, скільки тут було пролито крові
За всі віки на кожен міліметр!
Хто славен був, хто, може, і забутий.
Земля Вітчизни, квітни і живи!
І ось він в чому, подвигом добутий
Квадратний корінь квітів і трави.