Це не життя.
Це тільки символ.
Це спілі сливи. Це туман.
Це смуглі руки неостиглі.
І чорні очі. І обман.
Бо відьма стане над водою,
Переморгнеться із бідою
Твоєю —
будеш знать яка!
Так заморочить
Серед ночі,
Вся розпашіла і в’юнка,
Що в пекло підеш —
тільки схоче,
Від щастя вдариш гопака!
Біль зашепоче,
залоскоче,
До ранку збочити не дасть,
Між хмар загонить...
Хто там квокче?
Оце напасть —
трефова масть!
Хрести столітні, карта бита —
Все бита-крита...
Та сама
Набита дурка. Курка сита.
Злетіти вдень —
Чортів чортма!
І не сповна ума,
і вчилась
У домі править через раз...
І так любити? Й не приїлась?
Й не берегтись —
Хоч про запас?
То сливи блискають — не очі!
То просто символ —
Не життя...
О спів дівочий, шал жіночий,
О тьма пророча, —
Черв не точить!..
О, ночі —
гріх без каяття!