***

одіну маску чивуаль на душу,
піду у світ прикрившись лже-словами
і стану  - вами.

А при дорозі памятник Франкові.
В камінні очі камінь заглядає.
Невже впізнає?

Із неба сонце світить,
 0осяває земну могилу,
таку нам милу.

Та чорна тінь
його не помічає.
Вона страждає.

Ось біла тінь до сонця
здійнялася.
І обпеклася.

А он вінки плетуть тернові,
однакові
мені й Франкові

Тікаю в ніч,
а хтось:
"Серед ненастя
шукала щастя?"

В провалля, прірву
скочила б сьгодні,
якби і так я не була
на дні безодні