Ставит осень на землю свою жирандоль золотую .
И глотая горючие слёзы, накинув сукман,
На катушки деревьев мотает вновь лето бездумно,
Шьёт сорочку полям, одевая в бескрайний туман.
И строчит тихо дождь... Ах, зачем мне вся эта печаль?
Что хочу я спросить у портнихи прилежно-серьёзной?
С летом грустно прощаюсь. Оно говорит мне:"Прощай!",-
Над дорогой качая пустые грачиные гнёзда.
Сукман - домотканный кафтан или сарафан
Жирандоль - подставка для свечей
Ставить осінь на землю свою золоту жирандоль,
І, ковтаючи сльози, одягши на плечі сукману,
перемотує літо на чорні котушки тополь,
шиє голим полям нескінченну сорочку з туману.
Тихо строчать дощі... І навіщо мені ця печаль?
Що я хочу спитать у цієї сумної кравчині?
Я прощаюся з літом. І воно мені каже:"Прощай!"
І хитає над шляхом порожні гнізда грачині.
На конкурс:http://www.stihi.ru/2019/10/01/7