Знову зорi сяють на небi,
Наче диво природи. Цiкаво,
Хто закинув у простiр той жребiй,
Що бентежить в той час, так ласкаво?...
Я дивлюсь в твої очi нестримно,
Вони збуджують і надихають.
Доторкаюсь до шкiри постiйно,
Тебе очi мої роздягають...
Роздягають i хочуть торкнутись,
Тих думок, що ховаються в серцi,
Що благають тебе посмiхнутись
I в освiтi, життi, мiнiстерствi...
Посмiхайся частiше, благаю!
Твоя посмiшка дуже яскрава.
Пiдстрибну я до неба й хапаю
Нашу зiрку, така моя справа...
Посмiхайся, коли з неба хмари
Вiдпускають на Землю краплинки,
Які люди дощем називають.
Посмiхнись, знову чистi стежинки....
Посмiхнись, тi cтежинки прозорi,
В них немає минулого, вчора.
I чекають тебе в небi зорi,
Не чекай вiд життя знов повтора...
Посмiхнись, коли на душi туга,
I не хочется жити вже зовсiм.
Чи то чорна або бiла смуга,
Посмiхнись, то настала знов оciнь...
Хоч на дворi i холод, дме вiтер
I дерева вже жовтi, червонi.
Зрозумiло, природи то витвiр,
Перед нею ми в оборонi...
Посмiхнись i радiй тим прикрасам,
Що життя нам дарує бесцiнно.
Навiть людям, пташкам, ананасам -
Посмiхайся, радiй емоцiйно...
(21.09.12)