І мов душа моя розкрита в полотні,
Написана лиш пензлем і думками.
Затяжні осені печальні тижні й дні,
Мов ураганом пронеслися між рядками.
Самітне дерево… (і я… самітна…)
Облишене творцем на забуття…
Я серед всіх дерев лишаюсь непомітна
І не згадають, лиш мине життя…
Та ж ні…! Нас не зламає вітер,
І не знесе потоком бруду від дощу.
Мені завжди у всьому вистачає літер,
Я пташку щастя з рук не відпущу…