Розкажи, зелена весно,
По яких шляхах-дорогах
Ти несла мої тривогиэ
Наймайбутніші мої,
Із яких країв небесних,
Може від самого Бога,
Може зовсім не від кого,
Із отих святих країв.
Та нахлинули,сповили,
Мов дитину, чимось білим.
Гомоніли, заманили
В той далекий інший світ.
Над водою нахилили,
Джерелами напоїли,
Забавлялись, як хотіли,
I сміялися услід.
Видно, знали, що лишаться
Назавжди в душі і в тілі,
Невмирущі, зголоднілі
За співучастю вони,
Бо нема в тривогах щастя —
Від колиски до могили
Люди спокою хотіли
Та діждатись не могли.
Спокій, спокій...
Наче попіл
Вітер носить по дорогах -
Там безрукі і безногі
Темні постаті тривог.
Хто багато, хто хоч трохи -
Люди просять допомоги,
Хто у когось, хто у Бога,
Та не всім дарує Бог
Розкажи, зелена весно,
Де тепер моє кохання,
Де світанкові прощання
I отих очей вогні?
Став на вогняні колеса
Дивний потяг спозарання
I повіз мої страждання,
Де потрібніші вони.
Не мовчіть, весняні сурми,
Зазвучіть на повну правду,
Дайте ради і поради,
Бо давно немае їх.
На землі і в небі сумно,
Не шумлять степи безмежні,
Тихо плачуть незалежні
Від залежностей своїх.
Позови, зелена весно,
Я в тривоги ті полину,
Може сам себе покину
I ніколи не знайдусь.
Бо тепер із днини в днину
Я молюсь за Україну,
Щоб жила! А я загину
I на попіл розпадусь.
Та колись, як стане тісно,
Я покину домовину,
Весь тягар господній скину
I на землю упаду.
I почую нову пісню,
I побачу Україну
Справді нОву, справді вільну.
Вільну!
НОву!
Молоду!