Спадає денна спека. Сутеніє.
Стихає стомлена, від праці, слобода.
За річкою край неба червоніє,
Та коси верб відсвічує вода.
Затяг, десь пісню голос одинокий…
Цілує лист безсилий вітерець…
Зашелестів, порушуючи спокій
Під стріхою гуляка – горобець.
А соловейко в гаї серце крає.
Зозуля перелічує літа…
І ось... мов човен місяць випливає,
А поруч рання зірка золота.