Мабуть, Тебе бачу я зараз в останнє.
Здається, це правда, на жаль превеликий.
Думок метанину, емоцій повстання --
Тримаю у серці. Нічого. Я звиклий.
Ніколи не знаємо долі завчасно.
Наступного кроку не прорахувати:
Пригорне життя, чи то боляче лясне;
Ва-банк йти, а чи, навпаки, пасувати.
Запізно ми правильні висновки робим
Із кожного власного хибного вчинку...
То ж, пообіцяй мені, а перше -- собі,
Що будеш щаслива без мене, дівчинко!