http://www.stihi.ru/2012/09/25/5037
Чужими стали небеса…
Душа в тоске пугливо стынет –
О счастье ли мечтать отныне?
Надежда стала угасать…
Деревья, вольная трава,
Развейте вы мою хворобу,
И удивите до озноба
Сердечной нежности слова…
Подайте редкостных отрав,
Чтоб в жарком воодушевленье
Вновь онеметь от изумленья,
Нужду из памяти прогнав…
Ах, осень, щедростью маня,
Плени, чтоб в сказочных виденьях
Звучала радость колыбельных
И боль покинула меня…
Октябрь мой, чутко отзовись,
Душе открытой, изболевшей,
Даруй и чистоту, и нежность,
Калины гроздью прикоснись…
Не будет кладь грехов гнести,
Глотну лишь искушений зыбких,
Печаль упрятав за улыбку,
Другие поищу пути…
Оригинал
Подаленіли небеса...
Подаленіли небеса...
Душа в мінорнім нишкне сумі -
Як оселитись щасній думі,
Коли надія пригаса?
Дерева й колихка трава,
Розважте знов мою пригнобу,
Зчудуйте серце до ознобу
Тремкої ніжності слова...
Подайте рятівних отрут,
Щоб у натхненному захланні
Скипіть в німім зачудуванні,
Забувши про ядучість скрут...
Зманлива осене, у бран
Візьми, щоб видиво казкове
Виспівувало колискові
І гоїло пекучість ран...
Мій жовтню, чуло відгукнись
На зболену душі навстіжність -
Даруй цноту і щедру ніжність,
Калини гроном доторкнись...
Замовкнуть стишені гріхи,
Лиш зваб твоїх ковтну, як завше,
І сум за усмішку сховавши,
Нові шукатиму шляхи...
Иллюстрация из Интернета