Будильник кликав мене прокинутись,та я чомусь не могла..
Відкривши очі,я не тямила,невже я знову одна?!
Невже що бачила там - це лиш сон,чи порив думок,
Навіщо ж знову і знов кожен ранок луна дзвінок?..
Навіщо знову і знов дивлюся у те вікно,
Що мов портал повертає в минуле..а так давно..
Уже минула,ти знаеш,девята весна
І перша осінь,що після тої,на зміну літу пришла,-
Чомусь безупинно невтримно гуляє час:
немов минула уже девята весна а нас,
Мов не було..хоча минула лише одна осінь;
А наші души з тобою блукають і голі і босі:
Моя молить небо,твоя - його проклинає,
Немов не віриш в Бога,говориш :"його не має!"..
Та що з тобою,тебе уже не впізнати
І зовсім не має сенсу звонити чи слухавку підіймати..
Мене,напевне,ти уже не згадаєш,
Хоча й буває моїм ім'ям її називаешь\
А ти мені снишся і кожного разу
на очах сльози і плачу відразу?
Дивлюся в очі і в них життя своє бачу..
(в душі: ти повернися - я все пробачу)
Так тільки як хочу торкнутися твого лиця..
Лунає будильник і час прокидатися..