Поэтический перевод с украинского:http://stihi.ru/2012/09/25/5037
Так отдалились небеса...
Душа опять в минорной грусти –
Кто ж на постой мечтанья пустит,
Когда надеждам – угасать?
Деревья, гибкая трава,
Развейте гнёт неясной пробы –
В озябшем сердце, до озноба,
Нежны и трепетны слова.
Подайте благодатный яд,
Чтоб в скаредности вдохновенной
Кипеть в беззвучном восхищеньи,
Забыв про горечь бытия.
Так сладок осени дурман –
Лишь сказок тех очарованье
И колыбельных колыханье,
Излечат боль горящих ран.
На стон, распахнутость души,
Октябрь, ответь струною чуткой,
Калины кистью тронув утро
сквозь добродетельности ширь...
Замолкнут прежние грехи,
Лишь я коснусь твоих влечений,
Улыбка скроет грусти тени
И путь проложит сквозь стихи.
ОРИГИНАЛ.
ПОДАЛЕНІЛИ НЕБЕСА.
Маргарита Метелецкая.
Подаленіли небеса...
Душа в мінорнім нишкне сумі –
Як оселитись щасній думі,
Коли надія пригаса?
Дерева й колихка трава,
Розважте знов мою пригнобу,
Зчудуйте серце до ознобу
Тремкої ніжності слова...
Подайте рятівних отрут,
Щоб у натхненному захланні
Скипіть в німім зачудуванні,
Забувши про ядучість скрут...
Зманлива осене, у бран
Візьми, щоб видиво казкове
Виспівувало колискові
І гоїло пекучість ран...
Мій жовтню, чуло відгукнись
На зболену душі навстіжність –
Даруй цноту і щедру ніжність,
Калини гроном доторкнись...
Замовкнуть стишені гріхи,
Лиш зваб твоїх ковтну, як завше,
І сум за усмішку сховавши,
Нові шукатиму шляхи...