Пані Ніч ступили на поріг,
Так тихо по провулках розливаючись,
По тілу магістралей і доріг,
Так неквапливо і звабливо розкриваючись,
Повісили свій плащ із капюшоном,
На струни металевих дзвінких труб,
Як теплий чай із медом й кардамоном,
Що так приємно злизувать із губ.
А пані Ніч розкидались зірками,
Яскраві клаптики, палаючих віконець,
Застигли ошалілими сльозами,
Що їх ховав, закоханий в Вас хлопець.
Ступили владно, з першим ліхтарем,
Із місяця тонесеньким краєчком,
Що відбивався від калюж, над пустирем,
І засинав над втомленим містечком.