До ранку у павутинні світла,
А на сніданок - знов зварить кави.
І якось дивно минає літо.
Якби не осінь, була б ласкава...
Була би мила, тендітна й ніжна,
Та з сентиментів - лиш вірші й ночі.
На вигляд дика, а в серці грішна,
Ті, хто цінує, помітить очі,
Що повні смутку, а сміх - лиш маска,
Ховає думи від рідних теж.
Доросла стала, а вірить в казку,
А ще - в кохання без жодних меж.
І вірить людям, хоч й зна - не треба.
Та сіє світло повсюду знов.
І на світанку шепоче небу:
Нехай у серці живе любов.
Така доросла і вже цинічна,
Була би мила, якби не роки.
А щастя миті - це завжди вічність.
Лиш йди вперед знову крок за кроком.