Адрес картины: http://artnow.ru/ru/gallery/3/4384/picture/2/0.html
Прошу простить, но буква (ї)не обозначилась.
Знов десь в степу, самий,
Зустрів ти ніч, козаче,
I знов, хай тобі грець, не втримав тебе шлюб,
Хоч десь на погорбi, у хаті, жінка плаче
Та палко молиться за твій, козаче, чуб!..
А в небі сонечко
Яскраво тепло сяє,
У люльці є тютюн, а в торбі сала шмат;
Тому козак в сідлі тихесенько куняє,
Бо всюди дикий степ, ні шабель, ні гармат…
Йому почулось щось –
Це ходить поряд бусель,
А ноги в птаха, як осотова стерня…
Підкрутить він тоді свої чорняві вуса,
Торкне чоботями гарячого коня…
Та хіба ж можно, чуй,
(Е)й-богу, налякати
Таким от «півником» гультяя-козака?!..
То ж бо не стане він від буселя тікати,
Завше штовхаючи коня свого в бока!..
Йому дай ворога,
Дай турка-басурмана,
Він шаблю витягне та й голову здіме,
Бо, дійсно, цей козак сміливець, без обмана,
З його хоробрістю і лицар скаже «ме-е»!..
Та де ж ті лицарі,
Ховаються, де-ні-де,
Нишком полюючи Украйну, рідний край,
То ж (и)х давити тра, як ті, в волоссях, гниди,
Хай (и)х проллється кров, як жвавий водограй!..
Тот так, а поки що
Є час перепочити,
Вдихнути люльки дим та пригадати дім;
Щоб жінка впоралась, не треба (её) вчити,
Потреби не було, й коли був молодим...
Високо сонечко;
Ось вітерець задмухав,
Козак коня штовхнув – сонливість геть минай!..
Все розуміючи, повів коняга вухом
Й ходою легкою потрусив на Дунай.
29.09.12 (8.00-8.40)