«… волци грозу въерожат по яругам;
орли клектом на кости звери зовут;
лисици брешут на черленыя щиты.
О Руская земле, уже за шеломянем еси!»
(Слово о полку Игореве)
Чи те насправді уваги не варте:
«Брешуть лисиці…Черлені щити…»?
Наче сьогодні… Та ні, то не жарти -
Так сплюндрувати слова: «ми – брати!»
Хоч нападати, хоч в захисті стати
Спина до спини – і смерті нема!
Чуючи горде: «З тобою я, брате!»
Ворог зубами скрегоче дарма.
Він утікає! Зализує рани.
Гроші на підкуп збирає. Гінців
Шле в наші тихі ранкові тумани
Сіяти розбрат отруєних слів.
З двору до двору, від хати до хати
Ходять і шепчуть: «Ви кращі од всіх!
Вам воно треба: когось захищати?
Браття, не браття - забудьте вже їх.
Рід ваш – від бога, Землі пуповиння.
Знайдені в полі ось ці черепки,
Скласти докупи, дивіться, - мов диня.
Диня ж - це сонця подоба в людині.
Жовта під небом таким світло-синім.
Кидайте списи, щити, бунчуки.
Хай їх обсядуть голодні ворони! -
Вражі засланці плюються на все. -
Цур тобі пек! – скажіть - колір червоний!
Він лиш невдачі одні вам несе!»
В дурні пошились піхота й кіннота.
Впали червоні знамена в траву.
Сявки ж ті шустрі не стулюють рота,
Розпочинають «атаку» нову.
«Возненавидьте брат рідного брата!
Може ви геть і не рідні брати?» -
Так шпигуни осміліли трикляті,
Ядом-отрутою слина летить.
Та наговори у нас оті діють, -
Справжнім пророкам, не тільки мені
Вірте! - тоді, коли в нас поночіє.
Тож не дарма про «досвітні огні»
Леся писала, Франко бив на сполох,
Батько Тарас Україну будив.
Кожен, хто думати вмів, знав, що ворог
За недобитість свою завжди мстив.
Як в сорок першому вдосвіта рано:
Двері у нашу оселю – грюк-рип!
Над заколисаними злим обманом
Враз зашкварчав-задимів смолоскип.
Так і тепер. Нас ті медіа-брехні
Добре приспали. Спимо. Гарно нам?
Сниться, що ми над всіма стали зверхньо
Й крутимо дулі колишнім братам.
Ні, громадяни! Одного ми роду.
Слухати брехні з-за тину – нам зась.
Нумо! Вшануємо власну свободу,
Щастя дітей і майбутнє всіх нас:
Мусимо взяти у руки робочі
Прапор червоний і вийти з пітьми
Од брехунів тих із мороку ночі
В день на світ білий. Не хтось, друзі, – ми!
З думки такої не дуже поспиться,
Хоч і короткий спочинок нічний.
Західні ж зайди – продажні лисиці,
Брешуть і брешуть на схід золотий.
Коли щось пишеш, то менш за все думаєш, що хтось буде оте все перкладати іншою мовою: розмірковувати в деталях над твоєю думкою, роздивлятися текст, як реставратор якийсь давній артефакт, складати пазли-слова, фрази в один малюнок авторської задумки... Це труд, завжди вартий поваги і окремої уваги. Дякую -http://www.stihi.ru/2014/11/19/10662
Лисицы брешут. Пер. с укр
Виталий Карпов
(вольный перевод)
Ще сонячні промені сплять, —
Досвітні огні вже горять,
То світять їх люди робочі.
Леся Українка
«… волци грозу въерожат по яругам;
орли клектом на кости звери зовут;
лисици брешут на черленыя щиты.
О Руская земле, уже за шеломянем еси!»
(Слово о полку Игореве)
Может и в правду, не стоит вниманья:
«Брешут лисицы…
Червлёны щиты…»?
Нынче не в меру ретивы старанья
Мысль очернить, то,
что братья все мы!
Надо – в атаку,
в защите –
стеною
Встанем спиною к спине –
смерти нет!
Гордое слово:
«Мой брат, я с тобою!» —
Скрежет зубовный врага
нам в ответ.
Враг удирал!
Он зализывал раны.
Деньги на подкуп собрал.
И гонцов
Шлёт, что ни утро,
в густые туманы
Сеять раздор
из отравленных слов.
Из дому в дом
и от хаты до хаты
Ходят и шепчут:
«Вы лучше других!
Станешь, неужто, других защищать ты?
Братья, не братья –
забудь ты про них.
Род ваш от Бога.
В Земле пуповинной
Найдены в поле вот те черепки,
Сложите вместе –
сосуд выйдет дынный.
(Дыня – знак солнца, душа человечья.
Желта под небом «блакитным» и вечным.)
Бросьте же копья,
щиты,
бунчуки.
Пусть их голодные щиплют вороны! —
Вражьи посланцы плюют на народ. —
Чур меня! –
крикнут –
щита цвет червонный
Лишь неудачи одни
принесёт!»
Глупая конница,
дура – пехота
Красное знамя бросает в траву.
Шустрые Сявки,
орать им охота,
Вновь начинают «атаку» свою:
«Возненавидь же родимого брата!
Может он вовсе
тебе и не брат?»
Так обнаглели
агенты трекляты,
Ядом –
отравой
их слюни шипят.
Действуют те наговоры чужие,
Так хоть пророкам,
им
прежде,
чем мне,
Верьте! –
когда у нас ночи слепые.
Видно, не зря
о «рассветном огне»
Леся писала,
Франко бил на сполох,
Батька Тарас Украину будил.
Всякий,
кто мыслит –
тот знает,
что ворог
Коль недобит был,
то мстил нам
и мстил.
Как в сорок первом,
Ты вспомни ведь:
рано
Враг в нашу хату
вдруг дверь отворил!
Над убаюканным подлым обманом
Факел пожара,
шипя,
задымил.
Так и теперь.
Лжи нас медиа – реки
Славно приспали.
Уютно нам.
Спим?
Сниться нам
будто мы сверхчеловеки,
Кукиши тычем мы
братьям своим.
Хлопцы, не так!
Одного ведь мы роду.
Слушать брехню за плетнём? –
так уж нет.
Ну-ка, давайте!
Восславим свободу,
Счастье детей
и грядущего свет.
Знаю,
возьмут скоро руки рабочих
Красные флаги.
Все выйдут из тьмы
От брехунов тех и мОрока ночи
К белому свету.
Ну, кто – как не мы!
Мысли такие –
не очень-то спится,
Да и недолог наш отдых ночной.
Запада нАймит –
продажной лисицей,
Брешет
на солнца
восход
золотой.