Коли в серці порожнеча, і в душі лиш пустота,
І ніхто не мовить слова, і не надішле листа,
І безкрайняя безодня тягне до своїх глибин,
Затягне у світ без сонця, де немає субмарин,
Не літають гвинтокрили і не ходять кораблі,
Цю безодню не заповнить жоден океан Землі,
Тількі очі, карі очі, що примарились мені
Уві сні.
Як немає порятунку, то врятують лиш вони,
Подарують світ, де темно. Запалять мені вогні.
Тепле слово, добре слово в час важкий завжди знайдуть,
І покажуть шлях до волі, із безодні проведуть,
І піднімуть аж до неба, до найвищої межі,
І заповнять порожнечу, що панує у душі,
Карі очі, теплі очі, що примарились мені
Уві сні.
Хай це сон, нехай це мрія, і до неї важкий шлях,
І пройду його, крізь гори, по полях та по морях,
Я здолаю перешкоди, до очей я шлях знайду,
Aut vincere aut mori, переможу чи паду!
День за днем, за тижнем тиждень, і за роком знову рік,
І ніколи, і нізащо не поверну я у бік...
Бо люблю ці карі очі, що примарились мені
Уві сні.
15.09.12 23:12-23:40