То чому не беріг,якщо знав, що не зможеш забути,
Що ім*я її пульсом болюче давитиме скроні,
Що без неї ти тільки до себе одного прикутий,
Й ланцюги можуть зняти лише її теплі долоні?
То чому не беріг, коли місячним сяйвом щоночі
Ти так ніжно горнувся до неї, лоскочучи вії?
Пам*ятаєш, як сльози зросили її гарні очі,
А вона шепотіла, що просто дощем червень сіє.
То чому не беріг? Ти молився на неї щоранку,
Цілий день підганяв час повільний до зустрічі! Боже!
Ти кохав її щиро – свою Господиню і Бранку,
І Богиню! Ти знав, що прожити без неї не зможеш,
Що змарніють всі весни без вашого терпкого літа;
Закується земля в кригу й щезне назовсім з-під ніг;
Що ніколи й нікого не зможеш так сильно любити,
Як єдину її…То чому не беріг?...