Від нахлинання дум щось, ніби, оживає
Це почуття росте, здається, - вибухає,
Це відчуття твоє - осяйне, незбагненне
Воно живе в душі, і там цвіте у тебе.
Ти правильно сказав, що й сам не розумієш
Чому ти відчуваєш, чому надію грієш.
Ти краєм ока бачиш все те, що відчуваєш
І сам того не знаєш, що в глибину пірнаєш.
Ти в ніч сидиш читаєш, тобі, чомусь, не спиться,
Чомусь про дощ гадаєш, він в сні тобі присниться
Роса на білих стеблах тобі у зір впадає
Ти ясно бачиш небо, що там зірки палають...