* * *
Я говорю. Ти розумієш.
І це занадто...
День при дні
Мої шибки знадвору миєш —
Уся з’являєшся в вікні!
Вони ж далекі — смертні гони.
Як ти дісталась, як змогла?
Відкрила всі забуті схрони,
Мого торкнулася чола.
Земля прозоріша, ніж вікна!
І слово чуєш ти німе...
— Не забувала?
— Я довіку —
Твоя...
Пригадуй лиш мене...