Роздягалась осінь – зваба,
Суперечлива принада.
Розплітала руду косу,
Ніжилась в холодних росах.
Ледь прикритая туманом,
Забавлялась з вітрюганом.
Виставляла на показ,
Все що мала, без прикрас:
Скирти сіна на полях,
Наче баби при цицьках.
Чорна стрижена рілля,
Відродила та гуля.
Біла вранішня імла
На озимі налипла.
Жовтий «фіговий» листок,
Що чіплявся за біг-борд.
Одіж в вогнищах палала,
Місяць шкірився зухвало.
Вже ніщо не набрякало.
Та краса, чи то лякала?
День, ледь зводився і м’як,
Осінь бавилася так.
Лиш гриміло десь застілля,
Щедрі восени весілля.