О, грусть часов ночных бессонных
И дикой боли унисонность,
Когда наружу рвётся крик
И рушит занавес интриг…
Шепчу молитву я с надеждой,
Но, кажется, всё реже, реже
Молитве внемлют небеса,
И тихо катится слеза…
И горше правда год от года,
Листву укрыла непогода…
Но верю – из тревог и смут
Пробьются крылья, прорастут,
И радость обрету я снова,
Злу завещая кол терновый…
*
О сум нічних недремних чатів,
Коли несила уст мовчати,
Коли назовні рветься крик,
Ламаючи підступність криг...
Вкладаю у молитву щемну
Надію крихітну й даремну -
І котиться похилий вік
Сльозою правди з-під повік...
Вже листя заметіль укрила...
Та випростовуються крила
Із хаосу суєтних пут -
Геть гіркота і біль осмут,
Я долі порадію знову...
А злу - нехай кілок терновий!
http://www.stihi.ru/2012/09/30/7382