Дощем зернина ранку проросла,
по підвіконнях стукає стаккато,
впаде нечутно крапелька мала
на східці літ, розмаєних строкато.
Нехай дощить, від цього не втечеш,
мабуть, у когось в тому є потреба, –
моєї долі втомлене плече
сьогодні знов прихилиться до тебе.
Надходить день, хода його легка,
жене журу, приховану в любові, –
це просто осінь пальчиком торка
дощем умиті струни світанкові.