Смотрю на дождик за стеклом…
И века чувствую надлом…
Победный ветер-ураган
Раздел деревья донага,
Как будто говоря – не спорь!
Ты не излечишь эту хворь…
И чувств унылая пора
Слезинки льёт из-под пера.
Печально утро без росы,
И стелет осень хвост лисы,
И воронья недобрый крик,
Каштанов увяданья миг,
На землю падают, шуршат,
И в Небо просится душа…
*
Дивлюсь на дощики крізь шибку...
Шукаю вікову похибку...
Під переможний вітру рев
Корюсь роздягненню дерев,
Що ніби свідчать : годі нити -
Тобі нічого не змінити...
І сумовита ця пора
Слізьми проллється з-під пера,
Бо травам ранком не зроситься,
Бо осінь пне свій хвіст лисиці,
Бо гордовито карка крук
Й каштани падають на брук,
А у намоклих споришах
За Небом журиться душа...
http://www.stihi.ru/2012/10/02/3076