Тридцять п’ять промайнуло… а серце щемить як в сімнадцять…
Ті ж усмішки та жарти… ось тільки «хвігури» не ті…
Посивіли виски... а в очах дивний блиск так і сяє!..
Мої хлопці й дівчата – ви знову веселі й стрункі…
Підтягнули паски… дідусі стали знов юнаками…
А в бабусях онуки розгледіли юних дівчат…
Гамірливі й дзвінкі, у вінках й сорочках-вишиванках
Йшли до школи юрбою… йшли юність свою зустрічать...
І не жаль, що не всі досягнули «вершин» та багатства…
Тут сьогодні всі рівні – і «мени», і хто від ріллі…
З кожним роком міцнішають наша згуртованість й братство,
І радіє за нас поріділа сім’я вчителів.
Так. Їм є чим гордитись і в підсумку є що згадати…
Не даремно той клопіт, тривоги, немов за дітьми…
Вони нам віддали все що знали,і що могли дати…
І уклін їм низенький, за те що ми стали людьми.
А всім нам я бажаю: - кохання, здоров’я та щастя!
Щоб любили нас діти, здорові онуки росли,
Щоб іти до мети, вам ставало снаги та завзяття,
І щоб, друзі мої, ще не раз ми зібратись могли…
Липень – вересень 2012р. Дмитро Демуз