мені варто лише подвитись на тебе
і я втрачаю відчуття мов
забуваю слова і часи, ніби ніколи не
знала їх, і падаюпадаюпадаю
закохуючись, немов
тоді малюю, пастельними кольорами
малюю без фарб, пензликів і листків
тобі малюю неслухняними пальцями
тонкими кістками, в повітрі руками
сподіваючись тільки, аби зрозумів
я дивлюся у тебе, крізь тебе
дивлюсядивлюсядивлюся і знов
це не схоже на фільми, це схоже
на донорський пункт, де переливають кров
тільки голки не гострі, подібні до пір'я
на крилах пташок, що живуть у мені,
я складаюся з них,
є їх небом.
і летять вони не туди,
не на південь,
а з мене у тебе -
і я не в праві їх зупинити.