Чаклунка

Легкою ходою пройду крізь темряву лісу, продиратимусь гущавиною, колотиму руки об ядучі колючки, у кров збиватиму коліна, жалитимусь злючою кропивою...аби добратися до твого серця, яке тримає у своій важкій скрині за сімома замками старезна Баба Яга.... Вона чекає, коли виповниться ій 500 років, аби спекти його та жадібно зжерти..... Щоби стати знову молодою.....  Я приготую бабері чай з дурману щоби міцно приспати...відкрию кляту скриню своєю мідною шпилькою....дістану маленьке зморене  висушене сердечко, шматком гострого скла розріжу собі вени та наповню  твоє серденько свіжою кров ю.  Воно заб ється, запалає у моіх долонях....і я наче той Данко понесу його у  запліснявілу печеру, де лежить твоє неживе тіло... Воно сяятиме на весь ліс.... І печера наповниться пахощами евшан-зілля... Материнки...полину.... Всілякими травами..якими пахнуть моі босі ноги.... Я розітру твоі холодні груденята руками, вкладу в чорну болючу рану серденько... Натираючи  коренем калгану, аби швидше загоіти.... По тому прикладуся  губами до твоіх вус та вдихну тобі життя....полікую відваром девясилу.... І коли сила життя наповнить тебе, я..... Я орошу тебе сльозами,які перетворяться на маленький літній дощик,  випущу промінчики з очей, вони перетнуться, утворюючи нову зорю...нове Сонце для тебе.... А я  обернуся На Райдугу у твоєму похворобливому маренні.....щоб стати мостом щастя поміж двума світами... Тихо.... Я вже йду....в той страшний ліс...на порятунок твого серця...