(поетичний переклад вірша Олесі Атланової)
http://www.stihi.ru/2012/06/18/7318
Ах, все велике, все земне – з наказу долі.
Мірошник неба меле час у вітряку…
Сорокова доба задушливої волі,
Самотність, смуток…а любов – десь в закутку.
Щось мерехтить крізь темні штори на віконці –
Свята лампада чи смиренна свічка там?
Сувора тиша… не зійде у домі сонце…
Та крила зламані: птах в небо не зліта.
Селена з подивом заходила тихенько
Туди, де в темряві ховаючись, тремтить,
То як дівчисько, то як матінка старенька,
Беззвучно плаче спогад-пам'ять кожну мить.
Минає ніч, а смуток серця не лишає,
На скатертині в білій чашці стигне чай.
Лише струмує сум до зошиту віршами –
Немає радості світліше, ніж печаль…