Неначе сонні — сутінки шепочуть…
Усесвіт вкрила тепла шаль м’яка.
А я сумую — я до тебе хочу:
Щоб знов плеча торкнулася рука;
Від поцілунків пристрасних пухкими
Щоб стали знов мої тонкі вуста;
Щоб з квітів лугових пахучий килим
До сходу сонця пишним ліжком став,
А жар твоїх обіймів — ніжних, грубих —
Жагу розбуркав, розігнав думки;
І щоб стискав ти безсоромні груди
До болю, болю з присмаком гірким;
Щоб зорі сполошив нестримний стогін,
Як обіцянка дивного смаку,
Що приховався між дівочих стегон
Та лишить слід лише на язику.