Ти знову криво заглядаєш мені в душу,
Тільки не плюй, прошу, там космос мій.
Будь ласка, відпусти мене, я мушу
Піти за обрій добрих і ласкавих мрій.
Слова мої летять далеко поза очі,
Хвилюють в людях внутрішній дитячий рай,
А час навколо наближається до ночі:
"Солодких снів! Слова мої не забувай!
Хоча... Ти, певно, що забудеш... Тож...
Запали, мій любий, у людині вогник,
І не простий, щоб іскорка летіла в небо,
А щастя щоб "скосило" в душі мовник,
Тоді, як погляд змінить все, як треба.
Та не забудь найголовнішого в житті:
Просити щирості коханої та рідної людини!
І ще прошу: не будь, немов як у листі.
Бувай! Ось заповіт тобі, моє ти ластовиння".