"...я пам'ятаю день, коли кохалися ми на прощання. моє буття тоді наповнилось тобою, осіннім маренням, твоїм єством"
Наскільки солодко буває зрання
закоханим побачитись востаннє,
коли ще ночі не наповнені стражданням,
коли ще рано проклинати час,
бо своїм невблаганням
він нищить нас.
Ти віддалявся,
я стояла на причалі.
Кружляючи, чайки кричали,
у серці клекіт вже лунав
їх голосів, несповнених печалі.
Немає часу ображатися на долю,-
життя іде,
але так важко вірити у Те,
що нам приносить стільки болю.