* * *
Шинель припала до вікна,
Їй завивала завірюха
В таких нетоплених віках,
Що смеркло серце недолуге.
То Гоголь так заговорив, —
Неначе грім,
Посеред січня.
І піднялися догори
Рукава. І мені в обличчя
Теплом війнуло.
Щось кричав
На розі капітан-ісправник...
Але світилася свіча
Мені у грудях. До відправи
Було життів — і це, і ті,
Що будуть потім та по тому...
Стоїть шинелька на путі,
І в ній —
Могутня постать грому!
Лишилось мало тут мені,
Де писанина — синекура
І де гамує гнівні дні
Цензура царська —
як цезура...