* * *
Хіба оці лихварі
Здобудуться на булаву
зроблену з очерету
* * *
Червона вода
Гупа в прозорі загати
У відчаї повертається
Назад
Стає на прю із серцем
Колись та переможе
Чи не тому
Стільки розвелось гуманістів
З бритвою в руці
З гільйотиною в мозку
* * *
Динамітні плитки черепиці
Осипалися так
Наче вибух уже стався
(А він іще попереду)
І нам залишилося
Тільки підперти дах кроквами
Та справити новосілля
* * *
І буде зима
І сліпі зв’язані вервечкою
Падатимуть до ями
І магній спалахуватиме
В руці фотографа
І чорний казан
Під його триногою
Лизатимуть ще не згорілі язики
* * *
Кам’яні колодязі —
Мов димарі
А земля розсунулась
А може й розвіялась димом
* * *
Засушене для гербарію крильце
Проламує загуслий навіки бетон
І витягує за собою цей зошит
З обідраними до кісток
словами
І тоді
замурований ще за життя
Ти починаєш піднімати руки
І тверджа таки розсипається
І зошит летить
І тебе читають задравши голови
Брате мій по неволі