Засіяв на небі,місяць молоденький,
Під вербою пара,хлопець з дівчинОю.
А козак цілує, личко румьяненьке,
ПригортА голівку, з русою косою.
Дівчина питала:-Чи мене кохаєш?
Може ти смієсся,чом до мене ходиш?
Чи сватів чекати,заміж брати маєш?
Правдоньку питала:-Чи мене морочиш?
Чи ти мене любиш? Серденько краяєш,
Я ж тебе кохаю,що думАти маю?!
До ІншоЇ ходиш,мене забуваєш,
Ще не сіло сонце,я тебе чекаю.
-Ой дівчина мила,повік не забуду.
Рученьку стискала,тай не відпускала...
-Я тебе кохаю,сватати не буду.
Плакала тужила,в очі заглядала...
Покохала хлопця,дОленька тяжкАя,
Та крім щастя й горе, в хату зазернуло.
Правда парубоча -жінка молодая.
Дівчину від нього ,навіть відсахнуло.
А він жінку має,с чорними бровами,
Діточок аж трійку,з синіми очами.
Умивала личко,гіркими сльозами,
-Божечко ж мій!Боже...Щож ти робиш з нами?