Бабунька — з’iжена кульбабка,
на лавці, підібгавши лапки,
сидить, чита.
Онуки близ — Iван та Вова
так і вживаються в казкове
життя кота!
«Кіт в чобітках» — герой iх мріi:
він людоiда в прах розвіє,
зведе в нулі!
Ще мить — одержить перемогу!
«Гайда хитрюзі на підмогу!» —
кричать малі.
«Я перший в бійку з ворогами!» —
топоче Вова чобітками,
немов в гопак.
«Ні я! — гука Іванко жваво, —
бо бачиш, дурню, я — рудявий,
а ти навпак!»
«Я кіт!» «Ні я!» «А в мене вуса!»
«А я як м’явкну — землетруса
враз визву, з’iж!»
Тай ну товктись… Онуків пару
бабуся, знявши окуляри,
вганяє в дріж!
Ввесь день по хаті діти скачуть,
то сміхом котяться, то плачуть,
тріщать чубки!
Таж ось знесилились. Все стихло.
Попадали, де iх застигло,
сплять iжачки…
Й бабуся з ними на дивані —
праворуч Вова, зліва Ваня —
як тич в квітках…
Аж гляньте: ніжки й у старечі,
та й в iженячоi малечі —
всі в чобітках!