Уяви, як свій подих тамуєш
І один ідеш по бульвару
Ти від смерті мене врятуєш?
Чи покинеш свою кохану?
Вранці хтось тебе поцілує…
Але я залишусь байдужа
Адже той, хто помер, не ревнує
Так тепер і зі мною, друже…
Це напевно буде понеділок.
Не люблю я їх іще з давна.
Цілий день ти проходиш без діла,
Бо забув, де брехня, а де правда.
Своїх цілей навіть не скажеш…
Я без відповідей на питання.
Невдоволення світом покажеш
І заплачеш над мертвим коханням…
Наша радість у срібних монетах.
В синіх джинсах, у правій кишені.
Мій щасливий… Я в твоїх тенетах.
Ти так вдало поцілив мішені.
Нас амбіції не врятували.
Чи то був алкоголь, чи лиш звичка.
Всі гріхи ми з тобою пізнали…
Та на жаль я згоріла мов свічка.
Ти заплачеш від болю і втоми
Чи припинеться серця стук?
Ні… Ніколи не взнавши хто ми
Не пізнаєм солодких мук…
Ти береш таксі до вокзалу.
Через холод йде пар із легень
Та чомусь тобі не сказали
Що для нас це останній день
Телефон… Однакові сигнали
Чи щось сталось, чи просто так…
І можливо це гра уяви,
А можливо із неба знак…
Лиш спитають: " А ким ви їй були?"
Ти не скажеш, бо й сам не знав…
Як так сталось, що ми забули,
Як кохали… Адже ти кохав?
І ти їм ніколи не скажеш
Про печаль нездійсненних мрій.
І я знаю… Тоді ти заплачеш…
Я твоя… А ти був лиш мій…
Хоч і холодною стане ця осінь,
Що гірких почуттів пізнала…
Але рідний мій… І дорослий…
Я кохатиму, як і кохала…