Так хочу душу опустити
У маринад людських думок,
Не хочу сльози серцем лити.
Впускати нечесть до зірок!
Я не відкрию правду їхню,
І не порушу ратний стрій,
В якому разом із тобою
Ми рвемо ниви людських мрій…
Мовчи, мовчи заради Бога,
Нехай говорить командир.
Я знаю, що близька тривога
Твоя по серцю, мені вір…
Я бачив пекло, де дівочі
Тіла горіли на столах.
Я бачив, бачив порожні очі,
І строфи гнівні в ланцюгах.
Скувати правду не під силу
В кайданки холоду і стін!
Вам не порушити людину,
Людину правди, а не слів…
Пишу, бо хто ж розкаже,
Про рай і пекло на землі.
Пишу… Поезія покаже,
Де промінь світла у пітьмі…
Стріляй! Закрий мені повіки,
Скажи, куди мені іти!
Але не смій сказати вовіки,
Як лик людини замести!