Курлычут на прощанье журавли...
Тех отлетаний синяя сюита...
Натянет струны дождик до земли,
К ним прикоснётся верба нарочито.
Арфистка-верба, тугу отзови,
Стоишь в туман укутана по плечи,
Сыграй ты мне мелодию любви,
Что слово тихо греет, душу лечит.
Сыграй мне всё, о чём тебя прошу,
Сыграй ты мне осенний плач калины,
Я не скрипичный ключ, а журавлиный,
Тебе над полем в небе напишу.
Ті журавлі, і їх прощальні сурми...
Тих відлітань сюїта голуба...
Натягне дощ свої осінні струни,
торкне ті струни пальчиком верба.
Сумна арфістко - рученьки вербові!-
по самі плечі вкутана в туман.
Зіграй мені мелодію любові,
ту, без котрої холодно словам.
Зіграй мені осінній плач калини.
Зіграй усе, що я тебе прошу.
Я не скрипковий ключ, а журавлиний
тобі над полем в небі напишу.