ТАМАРА КРЮЧЕНКО
* * *
Йшла до Лесi, а думи на крилах неслися,
I співали пташки у осінньому лісі.
Йшла на чари твоєї пісенної мови
Через митну чиновність і сухість у слові,
Крізь кордон, ніби птах, що не знає кордонів,
В Лесин край, де озера і душі бездонні.
Йшла у край, де твої найсвятіші святині.
Осявали мені шлях хати білостінні.
Гелготали з узбіччя доріг навіть гуси:
«Ти усім не чужа, ти – сестра з Білорусі…»
Переклад з білоруської Олени Матвієнко.
* * *
Я у маминій шафі
Бачу вузлик синенький
І німію від жаху –
Бо невічна ти, ненька.
Зав’язала у хустку
Передбачливо мама
І сукенку по густу,
І килим з квіточками.
І стоять черевики:
«В них піду на той світ.
Вік і мій невеликий –
Підзиває вже дід».
І від мудрого того
Розуміння буття
Світ без мами – нічого,
З нею – Всесвіт життя.
Вийму з вузлика речі
І хустинку синеньку
Кину мамі на плечі:
«Поживи ще, рідненька!»
Переклад з білоруської Олени Матвієнко
* * *
Ти даруй, що кленовим листочком надії
Прилетіла до тебе крізь долі поріг,
Перекреслила плани, бажання, події
І змінила маршрути доріг.
Серце прагнуло зустрічі в час листопаду
На узбережжі твоєї святої ріки…
Я, найкращий у світі, була тобі рада!
Храм Бориса і Гліба дарує гріхи…
Переклад з білоруської Олени Матвієнко.
* * *
Затримаюся в літі,
у нашому літі…
Залюляють мене
Своїм шелестом сосни…
Ми з тобою удвох лиш
на білому світі,
я твоя несподівана гостя.
Підстели ж ти соломки, –
так впасти болюче
з піднебесся любові
на каміння брехні…
Дай іще покружляти
де річка і круча,
поки дощик не шкодить мені.
Не відріже межа
наше пам'ятне літо,
хоч у інеї вже
за Десною обрус…
На тім березі я
від кохання осліпла…
Як же я долечу
у свою Білорусь?
Переклад з білоруської Олени Матвієнко.