Вiд турбот, хвороб я так пристала
До межi, що бiльше не можу.
Хоч вiд хмурих дум, як вiд обвалу
Кожен раз я все ж таки бiжу.
Не байдуже бо менi усе те,
Що всiх нас оточує навкруг.
Моє серце людям всiм вiдкрите,
I для гiдних я завжди є друг.
Тому рада, що є поруч з нами:
Дереву, лужкам, кущам, степам,
Небу, сонцю i землi з ланами,
Лiсу, рiзнобарвним квiтникам.
Я горюю, коли друг поволi
В невiдомiсть вiд мене iде.
Серджусь, коли батько в довгiм спорi
Розумiння з сином не знайде.
В дружбi я завжди з добром i ласкою,
З чеснiстю, прихiльнicтю, тому
Вiдкидаю лестощi з пiдказкою,
Не потрiбнi серцю моєму.
Хай говорять, що недобра старiсть,
Бо резон в життi у неї зник.
Я ж гадаю, є багато навiть
Дивного на наш недовгий вiк.
Люди! Не здавайтесь! Не хандрiте!
Сiйте всюди щедро ви добро!
I життям вам дане збережiте
Все безцiнне ваших душ тепло!
Жовтень 2002 р.