Таким тяжким було мені зізнання.
Забула вже,що так болить кохання.
Здавалось,що я вічність не любила -
Мов птаха, що у леті втрача крила.
Я зізнавалась - ніби лід кришила,
Із остраху тремтіло усе тіло,
Але мовчання іще більша кара,
А раптом скаже:"Ти мені не пара?!"
Та я й не прагну, тільки б твої очі
Мені всміхались вдень і серед ночі,
І тільки б голос твій хоч зрідка чути...
Пробач, не можу я тебе забути...