Ігор Муратов.
КРУКІВ МОНОЛОГ
Я старий. Мені втішно:
живу.
А довколишнє мре.
Я живу і живу,
вічний крук:
мене смерть не бере.
Мене смерть омина. Гине все.
А мені не болить.
Я на стерві прожив триста літ,
а ще скільки тих літ!
Я старий. Мені смішно:
метелик живе тільки день.
Тільки день — і нема.
І його вже не знайдеш ніде...
Але пам’ять про нього...
Вона ж наче радість сама!
О прокляття: живу.
Та невже мені смерті нема?!
* * *
Игорь Муратов, Монолог вОрона.
Мне смешно -
я старик,
а моё окружение мрёт
Я живу,
вечный ворон,
и смерть меня не берёт.
Гибнет всё -
а меня смерть минует,
и это уже не секрет -
Триста лет
я на падали прОжил,
и еще проживу много лет
Я старик,
мне смешно -
мотылёк проживёт только день,
Только день проживёт -
и его не отыщешь нигде.
Но вот память о нём -
это будто бы радость сама!
О, проклятье — живу...
так неужто мне смерти... нема...